< Мусульмани-суфії

Версія від 6 липня 2013 року

Прочитавши мусульманські хадиси, можна дійти висновку, що іслам — це насамперед легалізм, у якому фарисеї часів Ісуса почувалися б як вдома. Суфізм — це велика кількість взаємопов’язаних сект ісламу, що є реакцією на цей акцент на ритуалах та обрядах. Ортодоксальний іслам мало говорить про серце та прагнення до Бога; суфізм стверджує, що справжня релігія — це внутрішня істина, а не зовнішня практика. Натомість християнство наголошує як на внутрішньому, так і на зовнішньому.

Ми обговоримо суфійські вірування, суфійських лідерів, суфійські «конфесії» загалом, а потім зосередимося на порівнянні суфізму з християнством.

Деякі суфійські вірування

Суфізм завжди заявляв про свою приналежність до ісламу, але мав складні стосунки з сунітським та шиїтським ісламом. У суфійських писаннях згадуються християни, гностики та зороастрійці (маги). Різні суфійські школи, очевидно, зазнали впливу цих течій, а також індійського впливу. Деякі суфії ведуть життя, схоже на монашеське, що, можливо, свідчить про християнський вплив.

Суворий ісламський закон та п’ять стовпів ісламу є для суфіїв ніби «вчителем», який, на їхню думку, підходить для інших, але вони вже вийшли за межі його необхідності. Натомість суфії дотримуються книг, яких не дотримуються інші мусульмани.

Аль-Хідр/Хадір (Зелений) — це безсмертна істота, яка, на думку суфіїв, здатна відновлювати свою молодість. Аль-Хідр може вбивати людей і при цьому залишатися бездоганним. Деякі суфійські лідери стверджували, що аль-Хідр особисто навчав їх.

У «Бухарі», т. 1, книга 3, розд. 45, № 124, с. 90–93, наведено досить довгий хадис про аль-Хадіра — сучасника Мойсея, який був більш освіченим за нього. Аллах показав Мойсею, як зустріти аль-Хадіра, і Мойсей попросив навчитися у нього. Аль-Хадір попередив Мойсея, що той не достатньо терплячий. Потім аль-Хадір зробив три речі:

1. Вони попросили чоловіків на човні взяти їх на борт. Екіпаж, впізнавши аль-Хадіра, зробив це безкоштовно. Аль-Хадір вирвав дошку, щоб човен затонув, що, ймовірно, призвело б до утоплення моряків.

2. Вони побачили хлопчиків, які гралися, і аль-Хадір відрубав одному з них голову, вбивши його.

3. Деякі люди відмовилися дати їжу Мойсею та аль-Хадіру, після чого аль-Хадір відремонтував їхню стіну, яка ось-ось мала обвалитися.

«Людина може бути єдиною з Богом» — це ключове вірування суфізму. Отже, суфія, який є «єдиним з Богом», можна вважати самим Аллахом, оскільки він є єдиним з Аллахом. Це схоже на єретичний християнський містицизм Середньовіччя, прихильники якого наголошують на досвіді й стверджують, що вони самі можуть бути Богом.

Пошук і досвід — ключовий мотив суфізму. Жага, що має бути втамована, та задоволення вважаються даром, і суфій живе сьогоднішнім днем. Пошук Бога порівнюється з їхнім прагненням дружби, вина, сп’яніння та забороненого сексу.

Таємне знання суфіїв: «У Господстві є таємниця, яка, якщо її розкрити, знищить пророцтво; у пророцтві є таємниця, яка, якщо її розголосити, зведе нанівець знання; а у гностиків є таємниця, яка, якщо її розкриє Бог, зведе нанівець закон». Приписується аль-Тустарі (пом. 896 р. н. е.) (Фазлур Рахман, «Іслам», 2-ге вид., с. 142). «Таємниця», через яку суфіїв могли б вбити інші мусульмани, якби ті про неї дізналися, полягає в тому, що вони вірять: божественне перебуває всередині них, тож їх можна вважати частиною Аллаха.

Приховування (такія) — це спосіб, завдяки якому багато екстремістських сект, а не лише суфії, виживають у світі ортодоксального ісламу. Приховування — це вчення, згідно з яким дозволено брехати про свої переконання та практики, щоб уникнути релігійних переслідувань. Наприклад, вчення про анігіляцію, за словами Рахмана (с. 135), пояснюються як «невідповідальні» висловлювання, зроблені в «стані екстазу». Перші мусульмани практикували приховування своєї віри в Мецці, як свідчить Бухарі, т. 9, книга 83, розділ 1, № 5, с. 3: «…Пам’ятайте, що раніше ви також приховували свою віру (іслам) у Мецці».

Біль є елементом суфізму. Кажуть, що якщо біль наближає когось до Бога, то біль є добром. Тому деякі суфії «бичують» себе батогами, щоб до крові поранити спину й заподіяти біль, бо вважають, що Аллах хоче, щоб вони так робили.

Почитання (якщо вживати католицький термін) поширене як у суфізмі, так і в шиїтському ісламі. На думку деяких суфіїв, Мухаммед був первинним світлом у своєму попередньому існуванні, а Всесвіт обертається навколо деяких суфійських святих.

Стадії суфійського досвіду

Приблизно з 859 року н. е., з найперших днів існування суфізму, етапи (які називаються макамат), які, як вважається, проходить суфій, були однією з центральних вірувань. Вони різняться залежно від секти, але ось типова послідовність.

1. Покаяння у гріхах та відмова від мирського життя

2. Утримання від мирських бажань.

3. Терпіння в очікуванні пізнання Бога

4. Вдячність за своє існування в Бозі

5. Довіра до Бога

6. Радість від переживання божественного

7. Поглинання «я» у Божественному

8. Багато хто вчить про зникнення «я» у Божественному

Покаяння: Коли Коран закликає довіряти Богові, суфії ототожнюють це з відреченням від світу.

Насолода або п’янкий досвід є характерною рисою суфізму. Для декого це означає лише емоційний досвід. Це часто порівнюють із п’яністю від вина, і деякі суфії справді п’ють вино та напиваються. Суфії можуть виправдовувати численні згадки про вино та навіть таверни у своїй релігії як метафору духовного екстазу. Зрештою, навіть хадиси кажуть, що мусульмани питимуть вино в Раю. Однак багато хто з них справді вважає, що вживати алкоголь — це нормально. Деякі суфійські секти курять гашиш як частину своєї релігії, але більшість цього не робить.

Поглинання/знищення (фана’) — це вчення про заміну людських рис Божественними. Цьому навчав Абу Язід аль-Бістамі (пом. 874/877 р. н. е.). Ось деякі з його досить несподіваних висловлювань:

«Хвала мені; як велична моя велич!»

«Я — ваш Господь»

«Мій прапор величніший за прапор Мухаммеда»

Лідери суфіїв

Хоча ми не знаємо напевно походження слова «суфі», воно, ймовірно, походить від слова «суф», що означає «вовна». Ось деякі з найвідоміших лідерів.

Рабіа/Рабія аль-Адавія (померла 801 р. н. е.) була однією з небагатьох жінок-мусульманських релігійних вчительок.

Харіт аль-Нухасібі (помер 857 р. н. е.) перейшов з раціоналістичного ісламу

Дху’л-Нун з Єгипту (помер 859 р. н. е.) сформулював етапи суфізму.

Аль-Хакім аль-Тірмізі (помер 898 р. н. е.) — він не має жодного стосунку до Тірмізі, який збирав хадиси

Джунайд з Багдада (помер у 910/911 р. н. е.) був «тверезим суфієм», який заперечував повне поглинання Богом.

Аль-Халладж (Хусейн аль-Мансур) вчив заміщенню людського божественним і ототожнював себе з Богом. Він також вчив, що паломництво хадж можна здійснити лише духовно. У 922 р. н. е. його було побито батогами, публічно покалічено, повішено на гаку, обезголовлено, а потім його тіло спалено. Ортодоксальні мусульмани, очевидно, були незадоволені ним.

Абу Наср аль-Фарабі (870–950 рр. н. е.), що народився у Фарабі (Туркестан), був відомим філософом-неоплатоністом і суфієм. Він вчив, що Бог є нерухомим рушієм, і познайомив багатьох з Арістотелем.

Аль-Газалі (1058–1111 рр. н. е.) спочатку був скептиком, а потім став суфієм. Він повернувся до викладання в 1106 році, за п’ять років до своєї смерті. Аль-Газалі виступав проти неоплатонічного впливу в ісламі, віддаючи перевагу арістотелівській логіці. Він написав твір «Відродження релігійних наук», де розглядав ритуальні практики, соціальні звичаї, пороки, що ведуть до пекла, та чесноти, що ведуть до раю. Він відіграв важливу роль у досягненні певного рівня визнання суфізму серед сунітів.

Харарас був суфієм, який виступав проти самознищення і проповідував вчення про «виживання» разом з Богом, відновлення себе. Мир і цілісність для виконання Божих обов’язків

Маулана Джалал-уд-Дін Румі (Мухаммед бен Мухаммед бін Хусейн аль-Балхі) (народився 1207 року в Балху, Афганістан, і виріс у Румі, Туреччина) Помер 1273 року н. е. Він написав одну з найпопулярніших збірок творів про суфізм і заснував суфійський орден Мевлевіє/Маулавіє. Ми не будемо тут обговорювати Румі, оскільки йому присвячена ціла стаття.

Суфійські ордени або «шляхи»

Суфії були пов’язані з деякими берберськими рухами та мусульманами, які воювали проти європейців в Африці. Багато солдатів-яничарів були суфіями, і суфії є як у сунітському, так і в шиїтському ісламі. За даними ісламознавця Фазлура Рахмана у праці «Іслам» (с. 157), кількість суфійських орденів дуже велика. Ось кілька основних сект.

Орден Кадірія заснував колишній ханбаліт Абд аль-Кадір аль-Гілані, народжений у 1077 році н. е. Це одна з найдавніших, найбільших і наймиролюбніших сект. Її члени повторюють: «Я прошу прощення у Всемогутнього Бога. Слава Богу, о Боже! Благослови нашого пророка Мухаммеда, його родину та сподвижників». (100 разів), «Немає бога, крім Аллаха» (500 разів) (Рахман, с. 160)

Орден Мевлевіє/Маулавіє був заснований Джалал ад-Діном Румі (пом. 1273 р.). Фазлур Рахман зазначає, що це головний міський орден серед турецьких суфіїв. Не слід плутати його з орденом Мауланіє, який турки переслідують з 1925 року.

Індійський орден Чіштія/Чіштія був заснований Муаном аль-Діном Чіші (1141–1236 рр. н. е.). Вони здійснюють паломництва до його могили, як це робив Акбар, імператор Індії. Вони є пацифістами, які відрізняються від багатьох мусульман тим, що вважають помсту неправильною. На відміну від багатьох суфіїв, вони не вірять у приховування своєї віри. Хоча більшість мусульман прагнуть ісламської держави, вони вважають за краще не брати участі в уряді. І це незважаючи на численні сунітські хадиси про ісламський уряд. Вони практикують регулювання дихання, як і йоги. Їхньою головною книгою є «Аваїф аль-Ма-аріф».

Орден Хваджаган у Центральній Азії дав початок Ясавії — найдавнішому турецькому ордену. Баха’ аль-Дін із Бухари (помер у 1389 р. н. е.) був членом ордену Хваджаган, який відокремився від нього та заснував орден Накшбандія в Індії. Однак вони стверджували, що їхній орден походить від Абу Бакра, що свідчить про те, що вони вважають себе сунітами.

Перський орден Субхавардія був заснований Умаром ас-Сухраварді (помер у 1236 р.). Він стверджує, що насправді походить від халіфа Умара, тож також належить до сунітського табору. Він поширений в Індії, Пакистані та Афганістані.

Орден Ріфа’ія був заснований Ахмадом аль-Ріфа’ї (помер у 1182 р.). Він поширений у Туреччині, Єгипті та Південно-Східній Азії.

Орден Са’дія/Джибавія, як вважається, був заснований Са’дом аль-Діном (помер у 1300 році в Дамаску).

Орден Санусія вирізняється своєю доктриною «60 000 світл». Їхній акцент на світлі нагадує деякі гностичні вчення.

Орден Тіджанія в Африці був заснований близько 1781 року у Фесі Ахмадом аль-Тіджані (помер у 1815 році н. е.). Він походить від перського ордену Халваті/Халватія, заснованого Умаром аль-Халваті (помер у 1398 році). Цей орден існує в Туреччині, Єгипті та на північному заході Африки. Він походить від ордену Шаділі. Від Шаділії у 1847 році відокремився орден Мадонійя, який був конкурентом ордену Санусія.

Інші незвичайні ордени

Орден Бекташі/Бекташія походить від ордену Явавія, який, у свою чергу, походить від ордену Хваджаган. Він містить елементи шаманізму, шиїтського ісламу та певний вплив християнства. Це була ісламська секта, популярна серед яничарів, яка збереглася донині в Албанії. Її прихильники вірять у «Трійцю» — Аллаха, Мухаммеда та Алі. Вони вітають нових членів ордену (алкогольним) вином, хлібом та сиром.

Каландер/Календер — це суфійський орден, який не був тісно пов’язаний з ісламом і містив багато доісламських вчень. У 1526–1527 роках вони повстали проти турків. У «Дивані» Хафеза про них згадується в негативному контексті.

Ма-Мін Сін наприкінці XVIII століття заснував суфійський орден у Китаї.

Ібн аль-Арабі з Мурсії (в Іспанії) заснував пантеїстичний орден, проповідуючи, що все є частиною Бога. Однією з небагатьох жінок-лідерів була його суфійська вчителька Фатіма бінт Валійя («Суфії», с. 159)

Досвід має бути з правильним Богом

Згідно з «Кораном», Мухаммед мав містичні переживання. Хоча більшість мусульман вважають, що ніхто інший не може мати такого роду містичних стосунків, суфії вважають, що вони теж повинні мати ці містичні переживання. Поки несуфійський іслам дискутує про Бога, суфії прагнуть шукати досвід спілкування з Богом.

Досвід, що суперечить Божому одкровенню, є оманливим. Поклоніння та молитва не обов’язково є добрими; це залежить від об’єкта поклоніння та молитви. Мусульмани погоджуються з християнами в тому, що Мойсей, Давид, Ісус та інші передали нам послання від Бога. Якщо ми не дотримуємося того, що Бог відкрив, то ми не слідуємо за Богом. Ісус сказав: «…Якщо хтось любить Мене, той дотримуватиметься Мого слова. Мій Отець полюбить його, і Ми прийдемо до нього та оселимося в ньому. Хто не любить Мене, той не дотримується Моїх слів. Слово, яке ви чуєте, не є Моїм, але походить від Отця, що послав Мене. Усе це Я сказав вам, поки ще перебуваю з вами. Але Заступник, Святий Дух, якого Отець пошле в Моє ім’я, навчить вас усього й нагадає вам усе, що Я вам сказав. Мир залишаю вам; Свій мир даю вам. Я не даю вам так, як дає світ. » (Іван 14:23-27а) — у рукописах p66, бл. 125–150 рр. н. е., та p75, 175–255 рр. н. е.

Чи метою будь-якої релігії є дія, чи, може, споглядання? Практична відповідь відрізняється для суфійського та несуфійського ісламу. Християнство має третю відповідь: метою істинної релігії є Бог. Християнство включає дію, споглядання та віру, але насамперед воно зосереджене на тому, щоб догодити Богу. Це не просто дотримання правил і не просто пошук досвіду.

Реакція основного мусульманського середовища на суфізм

У сурі 42:51 сказано: «Не личить людині, щоб Бог говорив до неї, окрім як через натхнення, або з-за завіси, або через послання Посланця, щоб з Божого дозволу відкрити те, чого бажає Бог: бо Він — Всевишній, Наймудріший». Сура 42:51

Реакції на суфізм включають терпимість, опір та страту. Існує антисуфійський хадис, який явно є сфабрикованим. З іншого боку, багато мусульман, які не є суфіями, знайомі з суфізмом, ставляться до нього з повагою та читають суфійську поезію. Ранні суфії, такі як аль-Халладж, відкрито заявляли, що вони є Богом; аль-Халладжа стратили, а потім його тіло було понівечене. Пізніші суфії, такі як Румі, досі схвально відгукуються про аль-Халладжа, зокрема про його знамениту фразу «Хвала мені».

Суфіїв переслідували в Ірані за часів Хомейні, але багато сунітів також їх переслідували. Інші ставилися до суфіїв терпимо; багато хто в османській армії були суфіями.

Порівняння суфізму та християнства

Суфізм є похідним від ісламу, але суфії ставляться до вчень Ісуса з більшою повагою, ніж більшість мусульман. У крайньому випадку, у книзі суфійського майстра Джавада Нуркбхша з ордену Ніхматуллахі під назвою «Ісус очима суфіїв» сказано, що суфії звертаються до Ісуса набагато частіше, ніж до Мухаммеда, шукаючи натхнення, настанови та приклад для наслідування! Проте більшість суфіїв так не стверджують, і не всі суфії визнають, що Ісус є більш божественним, ніж будь-хто інший.

Можна спробувати порівняти суфійський іслам із християнством, оскільки обидві релігії зосереджуються на досвіді. Посилання наведені в кінці, тож ви зможете перевірити, чи зможете вгадати, що до чого.

Головна тема

«Господи, Господи наш, як величне ім’я Твоє по всій землі!» (Псалом 8:1, слова Давида)

«Я — добре збережена скрижаль». Це цікаво, бо в сурі 85:20–22 сказано, що саме Коран збережений на скрижалі [у Небесах].

«Я сказав до ***: “Ти — мій Господь; окрім Тебе я не маю нічого доброго”» (Псалом 16:2; *** — це Господь)

Він також сказав: «Я бачив, як *** ходили навколо мене». Про Бога сказано: «Твоя покірність мені більша, ніж моя покірність Тобі». *** — це «Кааба»

(Слова Баязіда Бестамі (помер 874/877 р. н. е.), взяті з книги «The Essential Rumi», с. 288.)

«Перебувайте в Мені, і Я перебуватиму в вас. Як гілка не може приносити плоду сама по собі, якщо не перебуває на виноградній лозі, так і ви не можете приносити плоду, якщо не перебуваєте в Мені. Я є виноградна лоза, а ви — гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить багато плоду. Бо без Мене ви нічого не можете зробити». Ісус у Євангелії від Івана 15:1:4–6

Погляд на самих себе

«Нічого не робіть з егоїстичної амбіції чи марної гордості, але в смиренності вважайте інших важливішими за себе. Кожен із вас повинен дбати не лише про свої інтереси, а й про інтереси інших. Нехай у вас буде той самий дух, що був і в ***» (Павло говорить у Посланні до філіп’ян 2:3–5а. *** — це Ісус Христос.)

«Хвала мені… Як велика моя велич/слава… Я — ваш Господь… Мій прапор більший за прапор ***». (Бестамі, помер 874/877 рр. *** — це Мухаммед.)

Шукаючи

«Усім серцем я шукав Тебе; не дай мені відступити від Твоїх заповідей. Я сховав Твоє слово в своєму серці, щоб не згрішити проти Тебе». Псалом 119:10-11

«Боже, Ти — мій Бог. Я щиро шукаю Тебе; моя душа прагне Тебе. Моє тіло тужить за Тобою в сухій і виснаженій землі, де немає води». (Псалом 63:1. Давид говорить із пустелі Юдеї.)

«Це сп’яніння почалося в якійсь іншій таверні. Коли я повернуся до того місця, я буду цілком тверезим. А поки що я наче птах з іншого континенту, що сидить у цій вольєрі». (З антології «Сафа», взято з книги «The Essential Rumi», с. 2)

«Покажи мені Твої шляхи, о ***; навчи мене Твоїх стежок. Веди мене у Твоїй істині й навчи мене, бо Ти — Бог мого спасіння; цілий день я чекаю на Тебе. Згадай, о ***, Своє милосердя та люблячу відданість, бо вони тривають від віку до віку. » Псалом 25:4-6 (Говорить Давид. *** — Господь)

Молитва та роздуми

«Прислухайся до голосу мого волання, мій Царю й Боже мій, бо до Тебе я молюся. Вранці, Господи, Ти чуєш мій голос; на світанку я висловлюю перед Тобою своє благання й чекаю з надією» (Псалом 5:2-3. Говорить Давид)

«Нехай слова моїх уст і роздуми мого серця будуть приємні в Твоїх очах, Господи, моя Скеле і мій ***» (Псалом19:14 . *** — це Спаситель.)

«*** дізнався таємне вчення від *** і отримав наказ не розголошувати його, тож він прошепотів його у глибину колодязя. Іноді немає нікого, з ким можна поговорити. Треба просто вирушати самому». Перший *** — це Алі, а другий *** — Мухаммед. (Маснаві 4:275–486, взято з книги «The Essential Rumi», с. 195)

Метафори про вино

«Ти наповнив моє серце більшою радістю, ніж коли у них [інших] вдосталь зерна та молодого вина». (Пс. 4:7)

«Я — той, хто п’є вино, і саме вино, і той, хто наливає» (слова Бестамі, який помер у 874/877 р. н. е.) (з книги «The Essential Rumi», с. 288)

«Не впивайтеся вином, яке веде до безрозсудної нерозсудливості. Натомість наповнюйтеся Духом». Ефесянам 5:18

«Щаслива моя голова: і голосно вигукую я, кажучи: „Подиху життя з чаші я шукаю“. На обличчі винної хворини не сидить похмурість аскетизму. Я — учень хірки, питущий осад, приємний за характером. … Вино, принеси те, за рішенням ***, з чистого серця, щоб я міг змити пил лицемірства благодаттю келиха». («Диван» Хафеза, с. 399. *** — це Хафіз, прізвисько поета.

Метафори їжі та дарування

«Моя душа наситилася, наче найбагатшою їжею; радісними устами мої губи будуть славити Тебе». (Псалом 63:5)

Один *** постукав у двері будинку, щоб попросити шматок сухого хліба, або вологого — це не мало значення.

«Це не пекарня», — сказав господар.

«То, може, у вас є трохи хрящів?»

«А це, на вашу думку, м’ясна крамниця?»

«Трохи борошна?»

«Ви чуєте, як крутиться жорно?»

«Трохи води?»

«Це ж не колодязь».

Що б *** не просив, чоловік кидав якийсь втомлений жарт і відмовлявся давати йому що-небудь.

Врешті-решт той *** вбіг у хату, підняв халат і присів, ніби збираючись [сходити в туалет]

«Гей, гей!»

«Тихо, ти, нещасний. Пусте місце — чудове місце, щоб справити нужду, і оскільки тут немає ні живої душі, ні засобів до існування, його треба удобрити».

(«The Essential Rumi», с. 116–117, з «Маснаві» 6:1250–1257) *** — це дервіш.

Релігійні книги суфіїв

«Аль-хікам» («Мудрі вислови»), укладені Ібн 'Ата’ Аллахом (пом. 1309 р.)

«Маснаві»/«Месневі» — шість книг Румі, що містять 30–40 тисяч віршів (1258–1273 рр. н. е.)

«Діван» Хафеза — існує близько дванадцяти основних жанрів перської поезії, і Хафез виділяється як «Шекспір» одного з них.

Література з суфізму

Шах, Ідріс. «Суфії». Anchor Books, 1971 р., 451 стор.

Маккаррі, Дон. «Вступ до ісламу: суфізм» (аудіокасета)

Рахман, Фазлур. «Іслам», 2-ге видання. University of Chicago Press, 1979.